Історія справи

Постанова ВАСУ від 11.03.2026 року у справі №380/12281/25

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2026 року

м. Київ

справа № 380/12281/25

адміністративне провадження № К/990/50405/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Желтобрюх І.Л., суддів - Білоуса О.В., Блажівської Н.Є.,

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Фермерського господарства «ХАРВЕСТ ПЛЮС» на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2025 року (судді: Ніколін В.В., Гінда О.М., Заверуха О.Б.) у справі за позовом Фермерського господарства «ХАРВЕСТ ПЛЮС» до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправними дій, -

у с т а н о в и в :

У червні 2025 року Фермерське господарство «ХАРВЕСТ ПЛЮС» (далі - ФГ «ХАРВЕСТ ПЛЮС», позивач) звернулося до суду з позовом до Головного управління ДПС у Львівській області (далі - ГУ ДПС у Львівській області, відповідач), в якому просило визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ДПС у Львівській області від 21.03.2025 № 382/13-01-04-10/36742320 про анулювання реєстрації платника єдиного податку 4 групи ФГ «ХАРВЕСТ ПЛЮС» та зобов`язати відповідача поновити відомості про реєстрацію позивача в реєстрі платників єдиного податку, як платника єдиного податку 4 групи з дати виключення таких відомостей.

11.08.2025 позивачем було подано до суду заяву про забезпечення позову, у якій він просив зупинити дію рішення ГУ ДПС у Львівській області від 21.03.2025 № 382/13-01-04-10/36742320 про анулювання реєстрації платника єдиного податку 4 групи ФГ «ХАРВЕСТ ПЛЮС» до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі.

Обґрунтовуючи доводи поданої заяви позивач зазначав, що анулювання реєстрації платником єдиного податку призведе до надмірного податкового та іншого навантаження, оскільки в силу положень пункту 183.4 статті 183 Податкового кодексу України (далі - ПК України) у ФГ «ХАРВЕСТ ПЛЮС» виникне обов`язок щодо реєстрації платником податку на додану вартість, у зв`язку з чим податкове навантаження збільшиться на 20 % внаслідок формування основних витрат за рахунок сплати послуг на адресу контрагентів, які не мають статусу платників податку на додану вартість. Крім того наголошував, що у товариства виникне необхідність здійснювати додатковий (значно складніший) податковий облік, електронне адміністрування податку на додану вартість, реєстрацію податкових накладних та виконання інших вимог ПК України, пов`язаних з переходом на загальну систему оподаткування. Зауважував також на існуванні очевидної небезпеки заподіяння шкоди його правам та інтересам у вигляді зупинення господарської діяльності, оскільки анулювання реєстрації позивача платником єдиного податку зумовить неможливість виконання ним зобов`язань перед контрагентами по укладених договорах та негативним чином відобразиться на тендерах з державними установами, яким для отримання аналогічних послуг від нових компаній потрібно буде проводити нову процедуру закупівлі. Зазначав, що вказане призведе до розірвання договірних відносин, звільнення працівників, що матиме наслідком укладення або неможливість відновлення господарської діяльності, наслідком чого буде банкрутство, а для відновлення прав та інтересів ФГ «ХАРВЕСТ ПЛЮС» необхідно буде докласти значних зусиль та витрат. Звертав додаткову увагу, що вжиття заходів забезпечення позову не є вирішенням спору по суті, а спрямоване насамперед на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті заявлених вимог.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 12.08.2025 заяву позивача задоволено та зупинено дію рішення ГУ ДПС у Львівській області від 21.03.2025 № 382/13-01-04-10/36742320 про анулювання реєстрації платника єдиного податку 4 групи ФГ «ХАРВЕСТ ПЛЮС» до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 380/12281/25.

Задовольняючи заяву суд першої інстанції виходив з того, що заходи забезпечення позову в заявлений позивачем спосіб відповідають предмету адміністративного позову та, водночас, вжиття таких заходів не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямоване лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті. Водночас, правова оцінка дій та рішення відповідача підлягатиме встановленню під час судового розгляду даної справи.

Суд першої інстанції зауважив, що анулювання реєстрації позивача платником єдиного податку призведе до надмірного податкового та іншого навантаження, у нього виникне обов`язок щодо реєстрації платником податку на додану вартість, податкове навантаження збільшиться на 20% внаслідок формування основних витрат за рахунок сплати послуг на адресу контрагентів, які не мають статусу платників податку на додану вартість. Зміна системи оподаткування призведе також до того, що на позивача упродовж розгляду справи буде покладено додаткове навантаження у вигляді ведення податкового обліку та сплати податку на прибуток та податку на додану вартість, що істотно ускладнить чи унеможливить у майбутньому виконання рішення суду у разі його задоволення.

Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 25.11.2025 ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 12.08.2025 скасував та прийняв нове рішення, яким у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовив. Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову, суд апеляційної інстанції зазначив про помилковість висновків суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову, оскільки наведені позивачем доводи не є свідченням існування очевидних ознак протиправності спірного рішення та очевидної небезпеки заподіяння шкоди його правам та інтересам до прийняття у справі рішення по суті заявлених вимог, або неможливості захисту таких прав та інтересів без вжиття заходів забезпечення позову, або необхідності докласти значних зусиль та витрат для відновлення таких прав та інтересів при виконанні у майбутньому судового рішення, якщо його буде прийнято на користь заявника.

Не погоджуючись з постановою апеляційного суду позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25.11.2025 та залишити в силі ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 12.08.2025. На обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник посилається на те, що оскаржувана постанова винесена апеляційним судом всупереч положенням статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), без дослідження доказів необхідності вжиття заходів забезпечення позову, поданих позивачем разом із заявою про забезпечення позову. Вказує на правильність висновків суду першої інстанції, який погодився з доводами позивача, що незастосування міри щодо зупинення дії оскаржуваного рішення приведе до того, що ФГ «ХАРВЕСТ ПЛЮС» буде зобов`язано весь час розгляду судової справи вести податковий облік та сплачувати податок на прибуток та ПДВ, а не єдиний податок, що істотно ускладнить чи унеможливить у подальшому виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог. Наголошує на існуванні очевидної небезпеки заподіяння шкоди його правам та інтересам до ухвалення рішення в адміністративній справі у вигляді повної зупинки сільськогосподарської діяльності позивача, розірвання договірних відносин та припинення вирощування сільськогосподарської продукції у період дії воєнного стану, що матиме наслідком утруднення відновлення господарської діяльності, у зв`язку з чим для відновлення прав та інтересів позивача необхідно буде докласти значних зусиль та витрат. В контексті оспорюваної постанови суду апеляційної інстанції просить також врахувати сталу позитивну практику Верховного Суду в аналогічних справах, а саме у постановах: від 06.02.2025 у справі № 320/13174/21, від 20.02.2025 у справі № 280/9044/24, від 27.02.2025 у справі № 140/11069/24, від 29.05.2025 у справі № 240/1622/25, від 29.05.2025 у справі № 380/20995/24 та інших.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін, зазначаючи про те, що мотиви та підстави, зазначені в у скарзі щодо скасування постанови апеляційного суду є безпідставними і необґрунтованими, оскільки оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції прийнято відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставини справи, в межах наданих суду повноважень, із правильним застосуванням норми процесуального і матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Ключовим питанням під час касаційного перегляду справи є перевірка дотримання судами попередніх інстанцій вимог статей 150 - 154 КАС України в контексті наявності/відсутності підстав для забезпечення позову у цій справі, з урахуванням фактичних обставин і предмета позовних вимог, у спосіб, обраний позивачем, і застосований судом першої інстанції.

Частинами першою та другою статті 150 КАС України визначено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Водночас підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Згідно з положеннями частини першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється в безспірному порядку.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (частина друга статті 151 КАС України).

В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина шоста статті 154 КАС України).

Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову та з`ясувати відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Згідно із Рекомендаціями № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятими Комітетом Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.

Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення, прийнятого в адміністративній справі.

При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Водночас, колегія суддів зазначає, що в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача. Також суд має вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними.

Слід також зауважити на тому, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки така є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не може вирішуватись під час розгляду заяви про забезпечення позову.

При вирішенні питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову суди попередніх інстанцій установили, що рішенням ГУ ДПС у Львівській області від 21.03.2025 № 382/13-01-04-10/36742320 анульовано реєстрацію платника єдиного податку 4 групи ФГ «ХАРВЕСТ ПЛЮС».

Правові засади, на підставі яких здійснено виключення позивача з реєстру платника єдиного податку, визначені положеннями ПК України, згідно з підпунктом «а» підпункту 4 пункту 291.4 статті 291 якого суб`єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, поділяються на такі групи платників єдиного податку, зокрема, - юридичні особи незалежно від організаційно-правової форми, у яких частка сільськогосподарського товаровиробництва за попередній податковий (звітний) рік дорівнює або перевищує 75 відсотків.

Відповідно до підпункту 5 пункту 299.10 статті 299 ПК України реєстрація платником єдиного податку є безстроковою та може бути анульована шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку за рішенням контролюючого органу у разі, якщо платником єдиного податку четвертої групи не подано податкову звітність, передбачену підпунктом 295.9.1 пункту 295.9 статті 295 та підпунктом 298.8.1 пункту 298.8 статті 298 цього Кодексу.

Положеннями пункту 299.11 статті 299 ПК України визначено, що у разі виявлення відповідним контролюючим органом під час проведення виїзних документальних перевірок платника єдиного податку четвертої групи невідповідності вимогам підпункту 4 пункту 291.4 та пункту 291.5-1 статті 291 цього Кодексу у податковому (звітному) році або у попередніх періодах, такому платнику за такі періоди нараховуються податки та збори, від сплати яких він звільнявся як платник єдиного податку четвертої групи, та штрафні (фінансові) санкції (штрафи), передбачені главою 11 розділу II цього Кодексу. Такий платник податку зобов`язаний перейти до сплати податків за загальною системою оподаткування, починаючи з наступного місяця після місяця, у якому встановлено таке порушення.

Отже, за наслідками прийняття рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку такий платник податків зобов`язаний з установленої у рішенні дати здійснювати подальший бухгалтерський та податковий облік за правилами загальної системи оподаткування.

З огляду на викладене за наслідками оцінки наведених позивачем доводів та доказів, наданих на їх підтвердження, суд першої інстанції обґрунтовано вказав на існування підстав, визначених пунктом 1 частини другої статті 150 КАС України, для вжиття заходів забезпечення позову. Так, за наслідками анулювання реєстрації платником єдиного податку четвертої групи позивач має змінити систему оподаткування на загальну, що призведе до додаткового податкового навантаження та виникнення обов`язку із реєстрації платником податку на додану вартість. Ці обставини, в свою чергу, можуть суттєво вплинути на ведення позивачем господарської діяльності, призвести до розірвання договірних відносин, утруднити або зробити неможливим відновлення господарської діяльності в подальшому. У разі відновлення статусу позивача як платника єдиного податку (у випадку ухвалення судом рішення про задоволення позову) необхідним буде зворотне коригування податкового обліку як самого позивача, так і його контрагентів, оскільки податкове законодавство передбачає зовсім інші правила ведення обліку для платників податків на загальній системі оподаткування, зокрема, і в частині обліку податку на додану вартість.

Отже, невжиття заходів забезпечення позову в цьому випадку з наведених підстав може істотно ускладнити ефективний захист та поновлення прав і інтересів позивача, для захисту яких він звернувся до суду.

У світлі наведеного обґрунтованими видаються і висновки суду першої інстанції про те, що обраний заявником спосіб забезпечення адміністративного позову відповідає його предмету, та що вжиття таких заходів спрямоване лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті заявлених вимог.

Натомість, суд апеляційної інстанції помилково вказав на те, що у цій справі позивач належним чином не довів існування та впливу на нього обставин, виходячи з яких він просив вжити заходи забезпечення позову та які обґрунтовано свідчать про імовірне утруднення виконання рішення суду в разі невжиття таких заходів, адже наведені ФГ «ХАРВЕСТ ПЛЮС» обставини дійсно мають вплив на здійснення ефективного способу захисту порушеного права, який, насамперед, спрямований на поновлення такого права, і лише у разі неможливості такого поновлення - гарантування особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Крім того, апеляційним судом залишені поза увагою доводи позивача про виникнення у нього обов`язку реєстрації платником податку на додану вартість, у зв`язку з чим податкове навантаження збільшиться на 20 % внаслідок формування основних витрат за рахунок сплати послуг на адресу контрагентів, які не мають статусу платників податку на додану вартість, а також необхідності здійснювати додатковий податковий облік, електронне адміністрування податку на додану вартість, реєстрацію податкових накладних та виконання інших вимог ПК України, пов`язаних з переходом на загальну систему оподаткування.

Колегія суддів визнає також, що застосування заходів забезпечення позову у світлі конкретних обставин даної справи та особливостей правового регулювання спірних відносин відповідає і принципу процесуальної економії, який забезпечує відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

Щодо посилання апеляційного суду в оскаржуваній постанові на висновки Верховного Суду слід зазначити, що такі висновки зроблено Судом за конкретних обставин кожної з цих справ та оцінки наявних доказів, при цьому такі рішення не є релевантними для спірних правовідносин.

Ураховуючи наведене вище, колегія суддів дійшла висновку, що Восьмий апеляційний адміністративний суд помилково скасував правильне по суті рішення суду першої інстанції.

Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Таким чином, постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25.11.2025 підлягає скасуванню, а ухвала Львівського окружного адміністративного суду від 12.08.2025, - залишенню в силі.

Керуючись статтями 345 349 352 355 356 359 КАС України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу Фермерського господарства «ХАРВЕСТ ПЛЮС» задовольнити.

Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2025 року скасувати.

Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2025 року залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.Л. Желтобрюх

Судді О.В. Білоус

Н.Є. Блажівська